Інтерв'ю з працівником Управління патрульної поліції м. Чернівці

опубліковано 11 жовт. 2017 р., 05:09 Zhanna Oliynyk   [ оновлено 11 жовт. 2017 р., 23:54 ]
Пропонуємо вашій увазі третє інтерв’ю, яке публікується у рамках проекту “Безпечні вулиці”, що втілюється ГО “Буковинська агенція регіонального розвитку” спільно з Чернівецькою міською радою та Управлінням патрульної поліції у м. Чернівці в рамках Програмної ініціативи "Права людини та правосуддя" Міжнародного фонду "Відродження".
Метою проекту є підвищення рівня безпеки на дорогах міста Чернівців через налагодження та посилення співпраці органів місцевого самоврядування, патрульної поліції та громадськості.


Герой інтерв'ю - Штембуляк Юрій Анатолієвич, інспектор роти №1 батальйону УПП, лейтенант поліції

Розкажіть, будь ласка, чим ви займаєтеся на посаді поліцейського, як давно ви працюєте, і що вас власне привело на цю роботу?

На посаді поліцейського займаюся охороною громадського порядку та забезпеченням безпеки дорожнього руху. Працюю вже 1.5 роки, з самого початку набору, а саме з 27 березня 2016 року. Що привело? Привело бажання долучитись до реформи. Бажання спробувати щось змінити в країні, якимось чином бути поруч з тими змінами, які відбуваються. Дуже цікаво було випробувати себе, адже ж є певний перелік випробувань - стресостійкість, фізичні, general skills… Було цікаво спробувати - от зможу чи не зможу. У першу чергу була от така банальна зацікавленість, а в процесі якось воно пішло-пішло…

А до того ви працювали вже в поліції?
Ні. Я був приватним підприємцем доволі довгий період. Взагалі, у мене більш технічне спрямування - обслуговування, системна адміністратрація.

Де ви навчалися?
Перша освіта - ЧНУ, Інженерно-технічний факультет. Потім ще інженер-поліграфіст у Львові.

І після цьго всього ви все-таки вирішили піти в поліцію… Вам не було важко перекваліфікуватися? Не виникає бажання чи потреба вчитися ще далі? Це якось впливає?
У напрямку роботи поліцейського?

Так. Чи воно не пов’язано?
Ну, по великому рахунку, теоретичних знань, які нам дали під час навчання, - достатньо. Основна проблема - це відсутність практики. Якщо людина адекватна, і з елементарними знанням, я думаю, що вирішити будь-яку ситуацію не є проблемою. Досвід набувається доволі швидко - спілкування з людьми допомагає у роботі. А навчатися потрібно постійно.

І як вам були ці півтора роки? Хочете продовжувати, чи перекваліфіковуватися далі?
Ну, таке… Складне питання, філософське. (сміється - ред.) Робота цікава. Є, звісно є, певні моменти, які би хотілося змінити. Але, по великому рахунку, сама робота - цікава. Основне, що мотивує та спонукає до розвитку - це робота з людьми на лінії. Цей адреналін… Особливістю служби є те, що - кожної хвилини - нові ситуації. Немає такого шаблону - прийшов у офіс, сів, з 9 до 6 відпрацював по стандартній програмі та й по всьому… Тут кожен виклик особливий, і навіть якась банальна сімейна сварка може виплисти у якесь цікаве видовище. І це в основному і тримає, в принципі...

Можете сформулювати та описати свій типовий тиждень?
Типовий тиждень? Робота-сон. Ми навіть жартуємо, коли нас питають, яке у нас місце проживання - кажемо, що вул. Заводська, 22. Тут у нас знаходиться Управління патрульної поліції в м .Чернівці. Типовий тиждень - це, здебільшого зміна, дві зміни і намагання якось відпочити. Якщо чесно, то з відпочинком, часом для себе - доволі складно. (сміється-ред.)

Постійно треба бути на зв’язку, реагувати на вхідну інформацію, постійно маємо бути в темі того, що відбувалося. Навіть у вихідний день може бути, до прикладу, тривога, позапланові збори, підсилення, але це таке… Як нам кажуть, “ви знали, куди ви йшли”. (сміється - ред.)

А чи знали ви? (сміється - ред.)
Ну, здогадувались.

Ну, а загалом, навіть якби покращився чи погіршився графік, ви би все-таки трималися поліції, чи йшли далі? Наприклад, вчитися, здобувати ще якусь освіту?
Освіти для роботи поліцейської?

Так, поліція, внутрішні органи…
Ну, освіта - вона потрібна. Звісно є бажання, здобути юридичну освіту. Але наразі - цікаво на патрулюванні, на лінії. Цікава робота з людьми. У будь-якому випадку, є думки про кар’єрне зростання, звичайно, не хочеться десять років бути патрульним на вулиці. Однак, один із факторів, якиий, наскільки я знаю, багатьох мотивує до служби в Патрульній поліції - це саме робота на місцях, з людьми.

Можете сказати, що вам найбільше і неподобається у цій роботі?
Що найбільше подобається? Ну, як я вже казав, подобається постійне різноманіття, спілкування з людьми, можливість внутрішнього зростання.… Це навіть для себе певне випробування, оскільки ти потрапляєш у нестандартні ситуації, і кожного разу себе випробовуєш. : десь треба реагувати швидше і рішуче, , десь треба бути спокійнішим. Постійно треба знаходити шляхи вирішення проблеми.

А не подобається… Не подобається, скажімо так, що реформи відбуваються не у всіх сферах, яких би хотілося. Є велика кількість факторів, які так чи інакше впливають на подальшу долю проробленої нами роботи, тієї, яку виконує патрульний на лінії. Тобто, він може оформити адміністративний матеріал, зробити все, що від нього залежить, але не завжди правопорушник понесе відповідальність. І це не залежить, на жаль, від одного патрульного. Цей фактор і демотивує, багатьох, оскільки виходять так би мовити обрамлені ворота.

А скажіть, будь ласка, вас підтримували, коли ви вирішили прийти в поліцію після усіх ваших попередніх видів діяльності?
Це був сюрприз, я нікому не казав. До останнього. Поки не прийшло запрошення на навчання, я рідним не казав взагалі.

І яка була реакція?
Ну, здивування. Де-де, а в поліцію ніхто не очікував, що я потраплю. У міліцію я точно не хотів, хоча там було багато знайомих. І батьки точно знали, що в правоохоронні органи не прагну йти. І тут бах - я поїхав.

І є вже та підтримка, розуміння якесь, чи дотепер такі знаки питання в повітрі?
Ну, по-різному буває… До цих пір є певне здивування,. І, навіть, своєрідні знаки питання. Буває, що дивляться на мене із запитанням “І коли тобі вже це набридне?”.

Що ж ви вважаєте для себе пріоритетним у житті? Якщо не брати навіть роботу, а говорити загалом. Адже думка рідних вас явно не стримує, не перешкоджає вам рухатися туди, куди ви хочете. А що ж тоді для вас є пріоритетом?
Знову ж таки, запитання доволі філософське і узагальнююче. Напевно, це досягти якоїсь гармонії у плані своїх бажань і людей, які тобі дорогі. Щоб вони і тебе розуміли, і ти - їх. Ну і ви дійшли до якогось спільного знаменника. Тоді буде добре.

Я так зрозуміла, що часу вільного у вас нема, але якби він був, чим би ви займалися? Маєте якісь хоббі?
Не те, що його взагалі нема, але його мало. Не можу сказати, що ми тут загнані геть зовсім... Моє хоббі - це спорт. Мотоцикли дуже люблю.

Їздити чи ковирятися в них?
Їздити! За останній рік їздити вдається дуже рідко. Тому, заняття спортом.

А яким саме?

Я займався довгий час пауер ліфтингом, і навіть якийсь кандидат у майстри спорту з пауер ліфтинг ( трошки виступав, займався) … Колись дзю-до займався. Ну, в основному це більше пауер-ліфтинг, штанга.

Як ви відчуваєте, якби ви цим не займалися, вам би цього не вистачало у роботі в поліції, чи тут не дуже грає роль фізична підготовка?
Якщо чесно, то фізична складова у роботі є важливою, однак, як на мене, важливішою є психологічна складова. Можна бути дуже великим, сильним, здоровим, , а результативності на котромусь із викликів може бути нуль. Адже в нашій службі треба вміти підлаштовуватися під кожного громадянина. До прикладу, якщо особа порушує громадський спокій. Можна прийти і, так би мовити, “взять на рога”, бо я такий “большой, сильный, страшный”, а в результаті нічого з того не вийде… Тут у поліцейського має бути певна психологічна підготовка. Гарний психолог - набагато кращий, ніж чемпіон світу з боксу чи карате. Взагалі, ця вся прикладна історія в плані фізичної підготовки, спорту - вона доволі така відносна. Не без цього, звичайно - воно потрібное і має бути. Зазвичай хочеться, щоб порушник сам розумів, що він порушує і робить щось не правильно. І, звісно ж, усвідомлював, що у разі злісної непокори чи неадекватної поведінки до нього можуть застосувати фізичну силу чи, навіть, спецзасоби.

А якби вам довелося розказати дитині, які характеристики їй потрібні, щоб піти в майбутньому працювати у поліцію, що б ви сказали?
Терпіння! Терпимість, навіть я б сказав. Терпіння і терпимість. От у мене навіть був такий перший острах, чи навіть страх, - я думав, як я буду з цими людьми розмовляти, я ж не буду їм терпіти… Але нічого так! По-тихеньку, якось так пішло. Терпіння!

У вас дотепер ще є якісь навчальні заняття по психології, чи це обмежилося вашої підготовкою після набору?
Вони були і періодично продовжуються, часто маємо різноманітні заняття та тренінги. Зазвичай основна проблема - це відсутність вільного часу, щоб їх впроваджувати і проводити. Основний наш тренінг - це виклики на лінію “102”, коли ми приїжджаємо, щоб допомогти людині, яка цього потребує.

Скажіть, будь ласка, у вас були якісь конкретні очікування стосовно того, якою ця робота буде? Чи здійснилися вони?
Ну, якщо чесно, то на початку роботи особливо не замислювався тим, який буде графік. Здавалося, що він буде, звичайно, не таким, як у більшості людей. Однак, не очікував, що буде так мало вільного часу. Здавалося, що поліцейських сприйматимуть якось краще, це точно. Реалії відрізняються колосально. Рожеві окуляри вже знялися, і таким сіреньким нальотом покрились… На мою думку, наше суспільство абсолютно не готове до того, що намагаються зараз робити саме патрульні поліцейські.

А якби ви могли провести у нашому місті один глобальний урок, чому б ви навчили чернівчан?
Громадянам бракує елементарної культури та виховання. Наші громадяни чомусь вважають, що, коли вони когось принижують, вони автоматично піднімають свою важливість. Хоча, насправді, вони ж проявляють неповагу самі до себе. Не секрет, що інколи люди радо намагаються принизити та образити поліцейського. Однак, коли у них виникає ситуація, їм потрібна допомога, вони ж перш кричать “Поліція! Поліція! Допоможіть!” Громадяни полюбляють нахамити, сказати щось погане поліцейському. Не знаю, може це ще, скажімо так, совкова традиція,, але дуже в цьому плані не вистачає позитивної взаємодії. Поліцейський старається якось по-іншому: підійти до людини, почати з “Доброго дня, перепрошую…” Однак часто люди цього не розуміють та не сприймають, на жаль. Зустрічається дуже мало людей, які розуміють таке спілкування, і таке ставлення.

Скажіть, за ці півтора роки у вас на роботі був випадок, який би вам сильно запам’ятався? Вражаючий, хороший чи поганий, такий, що міг би снитися у снах, щось дуже врізалося в пам’ять…
Ну, таке, щоб аж снилося, то ні, але продовжуючи тему адекватності сприйняття поліції і людей взагалі… У нас був випадок спілкування з одним водієм взимку, і громадянами, які проходили повз. Там була ситуація: чоловік поводився неадекватно, тому його затримали із застосуванням фізичної сили. І , звісно ж, громадяни, які проходили повз, зняли якусь частину цієї ситуації на відео в контексті “Людоньки добрі, вбивають!”, . Потім в “Фейсбуці” виклали здоровенний пост, де сказали, що ми його там вбивали, і взагалі “творили страшные бесчинства”, підкріпивши його отим знятим шматочком відео. Ситуація набула широкого резонансу, люди писали коментарі коментарі про те, які ми всі покидьки, і як нас всіх треба розстріляти…

Проте, вся ця ситуація - від початку й до кінця, була зафіксована і на наших нагрудних камерах. Через деякий час на офіційній сторінці нашого підрозділу у “Фейсбук” ми опублікували і наше відео. Відео, на якому ми з моєю напарницею їдемо за цим громадянином, де видно та чути, як він поводиться, і як виражається нецензурною лайкою в нашу сторону. От тоді думка дописувачів кардинально змінилася: більшість говорили що ми- молодці, правильно діяли і, мовляв, треба було ще більше йому надавати (сміється - ред.) В принципі, такі ситуації трапляються постійно, однак ця чомусь так запам’яталася…

Ви кажете, що працюєте з напарницею. У вас всі переважно працюють у парах чоловік-жінка?
Ні, у нас відсотків 60 хлопці з хлопцями, принаймні в нашій роті, і відсотків 35-40 - це хлопець з дівчиною.

І як ви помічаєте, поліція - це жіноча справа, чоловіча, чи нема такого поділу?
Ну, я би не сказав, що однозначно дівчатам немає що робити в поліції. Проте, є багато моментів, коли це не зовсім жіноча справа.

Вилучати з транспортних засобів із застосуванням фізичної сили? (сміється - ред.)
О так, неадекватних громадян... Дівчата, якщо чесно, з однієї сторони - велика відповідальність для напарника, але з іншої, дівчина в екіпажі - це велика допомога. Дівчина може банально розрядити ситуацію, оскільки хлопці завжди більш заряджені, агресивніше реагують на будь-яку ситуацію, а дівчата спокійніші, можуть поговорити, заспокоїти… У результаті, конфлікт, який тільки набирав обертів, дівчина може спокійніше владнати, в, зрештою, усі будуть задоволені, ще й потиснуть один одному руки.

Звучить, як на будь-якій роботі - все залежить від людини.
Так, все залежить від людини. Немає якогось ідеального поліцейського. Нема формули, щоб позначала - “оцей поліцейський - ідеальний.”. Основний нюанс нашої служби - кожен виклик індивідуальний, тому ідеальний поліцейський - той, який вміє підлаштовуватися. Він вміє, коли треба, поговорити, коли треба - заспокоїти, а коли треба – затримати. Тобто, треба бути гнучким, та вміти підлаштовуватися під будь-яку ситуацію.

Змінюючи тему, розкажіть, будь ласка, таке. Маючи освіту за технічною спеціальністю, ви в мене асоціюєтеся з людиною, у якої будуть викликати захоплення різні ґаджети, девайси, а у вас тут в автівці купа всього. Коли ви вперше сіли за її кермо, що у вас викликало найбільше інтересу?
Ми всі, здається, як один, коли вперше сіли, почали вмикати мигалки. Це ніби дитяча мрія, яка у всіх збулася. Потім, поговорити по гучномовцю, понатискати всі кнопки - сирени, мигалки…

Не було курйозів?
У нас було стандартним сплутати гучномовець із рацією, прийняти “Зупинитись!” в ефір. Це було нормальним явищем на початку. Всі дуже з цього, звичайно, сміялися, ну а потім вже звикли, що до чого.

Ви користуєтеся громадським транспортом, чи своїм? Можете відслідкувати, чи змінюється ставлення до вас у оточуючих, коли ви одягнені по формі?
Користуюся здебільшого своїм транспортом, але мені не потрібно, якщо чесно, користуватися громадським, щоб побачити цю різницю. Банально, коли йдеш з роботи і заходиш у магазин, вдягнений ще по формі, на тебе реагують як на інопланетянина. Дуже пристально слідкують за кожним рухом - що ти купив, скільки ти взяв... Іноді ми себе відчуваємо популярнішими, ніж, певно, мер міста… Здається, він менше викличе уваги, ніж поліцейський. (сміється - ред.)

Ви б рекомендували комусь зі своїх друзів чи родичів іти працювати в поліцію?
Не знаю, чесно. Так, щоб аж 100% - ні. Спробувати, якщо не вистачає в житті адреналіну - так.

Як би ви продовжили фразу Мартіна Лютера Кінга “Я маю мрію…”?
Якщо банально, то відповідь поліцейського, це - поспати. Нормально виспатися. (сміється - ред.) Мартін Лютер Кінг, звичайно, переживав про значно глибші речі, але мені зараз важливо нормально відпочити.
Спілкувалася Жанна Олійник
менеджерка з комунікацій Буковинської агенції регіонального розвитку
електронна адреса: pr@bard.cv.ua
Comments